«Чим жахливіше збрешеш, тим швидше тобі повірять.
Пересічні люди скоріш вірять великій брехні, аніж маленькій…
Збреши лишень побільше – щось від твоєї брехні та залишиться».
Тема наклепу в Інтернеті не втрачає актуальності. Достатньо «перейти дорогу» не тим людям, як на вас може бути вилито відро чорнухи без жодного слова правди. І в цьому випадку гостро постає питання, що з отим усім робити, якщо діяти у правовому полі? На жаль, ситуація в нашій країні з дотриманням прав людини на захист від недостовірної інформації далека від ідеалу. Тому доводиться працювати з тим набором інструментів, який є в наявності. Так чи інакше, мені доведеться пройти цей шлях і на своєму досвіді розповісти, які інструменти працюють, а які – ні.
Отже, припустимо, певний веб-сайт або Інтернет-портал розмістив про вас замовний матеріал, звинувативши у хабарництві, посібництві нацистам, зоо-, педо- і гомофілії, а також поїданні на сніданок новонароджених дітей разом зі снегирями… Що робити?
Давайте будемо чесними: листи в редакцію майже напевно нічого не дадуть. Можна погрожувати всіма судами і карами небесними, але якщо матеріал замовний – редакція сайту його не прибере, доки цього не захоче сам замовник.
Що з цього приводу каже закон?
Конституція України проголосила людину, її життя і здоров’я, честь та гідність найвищою соціальною цінністю (ст. 3), а також закріпила обов’язок кожного не зазіхати на честь та гідність інших людей. На жаль, це всього лише пишномовна декларація, яка не зупинила ще жодного наклепника.
Більш цінною з точки зору практики є частина 4 статті 32 Конституції, яка гарантує кожному судовий захист права на спростування недостовірної інформації про себе, членів своєї сім’ї, право вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, нанесеної збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації.
Тема моральної шкоди досить широка, я обов’язково повернуся до неї в одному за майбутніх матеріалів.
Честь, гідність і ділова репутація відносяться до особистих немайнових благ (ст. 201 Цивільного кодексу України), є недоторканими і підлягають судовому захисту (ст. 297 ЦК України).
Фізична особа, що постраждала внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування такої інформації.
Відповідь – найбільш проста, швидка і дешева реакція на недостовірну інформацію. Це, свого роду, заява на тему: «Ви все брешете!». Але не завжди цього достатньо…
Звернення в поліцію, скоріш за все, жодного відчутного результату не дадуть: у Кримінальному кодексі поняття «наклеп» на даний час відсутнє. Та й без цього «реформована» поліція працює так, що краще не неї не сподіватися.
Що ж далі? Далі – суд. А для того, щоб піти до суду, треба визначити, до кого заявляти позов, тобто хто буде відповідачем? Якщо ж говорити про матеріал, розміщений в мережі Інтернет, з визначенням відповідача можуть виникнути проблеми. Відповідачами в даній категорії справ є фізичні або юридичні особи, які поширили недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації (п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи»). Говорячи неюридичною мовою, потенційним відповідачем може бути автор або поширювач наклепу… якщо він відомий. Але він може ховатися під псевдонімом, а може і зовсім не бути зазначений. Також абсолютно необов’язково, що Інтернет-видання прив’язане до якоїсь юридичної особи – часто це просто колектив авторів, які розміщують свої опуси на сайті.
Отже, якщо автор невідомий, веб-сайт не прив’язаний до жодної юридичної або фізичної особи, але при цьому знаходиться у вільному доступі… що залишається? Залишається шукати власника сайту, адже саме він буде належним відповідачем (п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи»).
Як дізнатися власника веб-сайту (найчастіше це власник доменного імені)? В Інтернеті є досить багато сервісів, які дозволяють дізнатися цю інформацію, найбільш відомий - https://www.imena.ua. Якщо інформація прихована (а може бути і таке), можна з’ясувати її в Об’єднанні підприємств у сфері телекомунікацій, інформатизації й Інтернет «Український мережевий інформаційний центр», звернувшись туди або самостійно, або через адвоката, або за допомогою суду в порядку витребування доказів.
Але як бути, якщо домен зареєстрований не в Україні, і доступу до інформації про власника немає? В цьому випадку постраждала особа може звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірної інформації. Цей шлях має багато недоліків: по-перше, тягар доказування з відповідача автоматично перекладається на заявника, тобто не поширювач має доводити правдивість інформації, а навпаки, заявник повинен довести, що «це все брехня»; по-друге, сама по собі констатація недостовірності інформації не вирішить проблему її поширення і не призведе автоматично до видалення цієї інформації. Але в ситуації, коли опублікований анонімний матеріал, доменне ім'я зареєстровано в іншій країні на приватну особу, випадку встановити яку немає можливості, це, мабуть, єдиний вихід…
Далі буде…