Хоча, правду кажучи, кількома словами тут не обійтись. Якщо, звичайно, не мати на увазі кілька гострих слів на адресу податкових законів та їх авторів…
Тома Аквінський (1225 або 1226 – 1274) вважав податки дозволеною формою грабежу. Багато хто, припускаю, з ним погодиться. На противагу йому Адам Сміт (1723 – 1790), один з видатних економістів минулого, стверджував, що податки для тих, хто їх платить, - ознака свободи, а не рабства. Хто з них правий? Скоріше за все, обидва… Істина, як це часто буває, десь посередині.
Перший міністр короля – «сонця» Людовіка ХIV Жан-Батіст Кольбер (1619 – 1683) досить влучно (і їдко) визначив сутність оподаткування: «ощипати гусака так, щоб отримати максимальну кількість пір’я при мінімально можливому його шипінні».
Багато що змінилося з тих часів, але і зараз, говорячи про податки, особливо в нашій країні, важко утриматися від гнівного шипіння.
Податки (і податкова система) виникли разом з державою і як наслідок появи держави. На ранніх стадіях це були різноманітні підношення богам, жертвоприношення, десятини тощо. Пізніше до них додалися різні побори на користь світських лідерів – царів, князів тощо.
З тих часів чимало води сплило… Одна епоха йшла на заміну іншій… Податки також не залишалися незмінними. Вони змінювалися разом з державами і людьми. Доходи, майно, окремі види діяльності – ось улюблені об’єкти для оподаткування в усі часи. Але не тільки. Навіть у такій сфері зустрічаються більш ніж курйозні ситуації. Приміром, у давній Месопотамії існував податок на смерть, без сплати якого близькі не мали права навіть поховати померлого. А в Англії в XIV столітті король додумався обкласти своїх підданих податком на життя. Платити його мали всі живі, починаючи від новонароджених і закінчуючи немічними старцями. Піддані, щоправда, задум не оцінили і зчинили бунт. Петро Перший в Росії прославився не лише тим, що «прорубав вікно у Європу», але й податком на… бороди. Ось вона, стимулююча функція податків у всій красі: не хочеш платити податок – голи бороду, хочеш носити бороду – плати податок.
Досить оригінальне уявлення про податки було у тібетських далай-лам. Податки на весілля, народження дітей, пісні, танці, сон – ось далеко не повний перелік податей, «скуштувати» які довелося багатостраждальним тібетцям. В 1926 році було навіть запроваджено податок на вуха!
Якщо зазирнути у наше нещодавнє минуле, то в СРСР до останнього зберігався податок на бездітність, що з’явився ще 1941 року. Немає дітей – плати податок!
А Естонія у 2008 році прославилася на весь світ запровадженням податку на… гази, що випускаються коровами. Парламент цієї країни розрахував, що ці гази суттєво забруднюють атмосферу, і зобов’язав сплачувати в казну відповідний податок. Ідея зрозуміла, але чому ж обійшли мовчанням інших потенційних платників податків? Їх-то чимало, враховуючи і самих естонських парламентарів?
Незважаючи на, здавалося б, анекдотичність, смішними всі ці ситуації навряд чи можна назвати, адже наслідки появи того чи іншого податку всім добре відомі.
Ось ми, власне, і підішли до необхідності дати визначення самому поняттю податку. Отже, податок – це обов’язковий і безоплатний платіж, що стягується державою з фізичних та юридичних осіб з метою фінансування державних видатків.
Обов’язковість податку виявляється в тому, що він виникає незалежно від будь-якого волевиявлення платника. Існує універсальна формула: «Про податки не домовляються». Це означає, що податкове зобов’язання є імперативним і прямо випливає з відповідних законодавчих норм, що протиставляє податки зобов’язанням, які виникають у цивільному обороті (приміром, з договорів).
Безоплатність означає, що оплата податку не має наслідком жодного зустрічного надання з боку держави, і у платника податків в зв’язку з оплатою податку жодних суб’єктивних прав не виникає. По суті, оплата податку – це безеквівалентне вилучення державою майна (грошових коштів) платника податків.
Для сучасної держави податки – одне з основних джерел доходів, один з головних наповнювачів бюджету. На гроші, одержані, в тому числі, від податкових надходжень, утримується державний апарата, а також значною мірою фінансуються заклади невиробничої сфери (музеї, театри тощо). Але лише цим функції податків у державі не вичерпуються. Змінюючи податкові ставки та інші «правила гри», держава створює умови для розвиту певних галузей економіки, а іноді й для стримування певних економічних процесів.
Принципи сучасної податкової системи сформулював вже згадуваний вище Адам Сміт ще в 1776 році:
1) справедливість (загальний характер оподаткування і рівномірний розподіл податку між громадянами пропорційно їх доходам);
2) визначеність (платник податків має заздалегідь знати точну суму, яку він буде зобов’язаний сплатити);
3) зручність (стягнення податків має відбуватися найбільш зручним для платника податків чином);
4) економія (мінімізація витрат при стягненні податків).
Неважко переконатися, що всі ці принципи знайшли своє закріплення і в Податковому кодексі України.