Насправді суд – це абсолютно не завжди пошук справедливості у найвищому розумінні цього слова. Скоріше, це змагання. Або навіть спорт. Тільки в цьому випадку у хід ідуть розум, знання законів і дар переконання. І виграє це змагання найчастіше не той, хто правий, а той, хто уміє правильно спорити, хто володіє необхідними прийомами риторики і юридичної техніки.

В суді кожна сторона вважає себе правою, і правда у кожного своя. Будь-які факти можна по-різному інтерпретувати. Будь-яку позицію можна обґрунтувати. Як медаль має дві сторони, так і будь-який випадок можна оцінювати під одним кутом зору, а можна – під кардинально іншим. Це – тест на майстерність юриста. Навіть дуже складні ситуації не завжди безнадійні. Про уславленого адвоката Федора Плевако розповідають таку історію. Було це ще за часів Російської Імперії. Судили якогось священика. Докази вини були очевидні, навіть спорити особливо було нічого, хіба що просити про пом’якшення покарання. Присяжні (а рішення у справі ухвалювали саме вони) напевно вже тримали на думці обвинувальний вирок. Слово взяв Федір Плевако: «Що ж, вина підсудного доведена, та й сам він у всьому зізнався і розкаявся. Він винний, що й казати. Але згадайте: він, священик, тридцять років відпускав вам на сповіді гріхи ваші. А тепер він стоїть тут перед вами і просить, щоб цього разу ви відпустили йому гріх його, як він відпускав вам ваші гріхи. Чи відмовите ви йому у цій милості?». Священика, звичайно, виправдали. А за законом мали засудити – вина була доведена. Але майстерність адвоката зіграла свою роль: розуміючи, що апелювати до фактів безперспективно (всі факти проти підсудного), він уміло апелював до почуттів і виграв справу.

Цей приклад наочно показує: в арсеналі адвоката є багато прийомів для успішного захисту клієнта.